8 клас - українська література

Тема. Володимир Дрозд. "Білий кінь Шептало".

ДРОЗД ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ (25 липня 1939 — 23 жовтня 2003)

Поет народився в с. Петрушині на Чернігівщині в родині хліборобів. «Дитинство моє було сумне»,— згадує ранні свої роки (була в ньому війна і рано померла мама). Юність — це праця газетяра і багато книжок. Заочно закінчив Київський держаний університет ім. Т. Г. Шевченка. Потому працював редактором у видавництві, був і головним редактором — очолював журнал «Київ». Як прозаїк В. Дрозд заявив про себе на початку 60-х років збіркою оповідань «Люблю сині зорі» (1962). Це був двадцятирічний юнак, автор першої книжки новел і оповідань. Друга збірка друком не вийшла — вона не сподобалася офіційним рецензентам. «Грізний окрик» мало й оповідання «Білий кінь Шептало», вперше надруковане в 1965 р., 1967 р. з’явилося його продовження — «Кінь Шептало на молочарні». Нині ці твори перекладені десятками мов світу...І вони найконденсованіше, в оригінальній алегоричній формі представляють стан людини не лише в тогочасному радянському суспільстві, а й порушують важливу проблему особистості в будь-якому суспільстві, проблему її внутрішнього роздвоєння. В чималому творчому доробку прозаїка вирізняються химерна повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк» («Вовкулака»), «Спектакль», «Балада про Сластьона», «Листя землі», «Повість-шоу», «Музей живого письменника, або Моя дорога в ринок» іронічно-журливо відтворює непросту атмосферу усього свого (і своїх сучасників) попереднього творчого життя. Дрозд був членом спілки письменників.

Майбутній письменник — син колгоспника з глухого поліського села відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного митця слова. Герої В. Дрозда — уродженці затурканого й безправного колгоспного світу, мріючи вирватись із нього, вступити у світ феодальний, зважали передовсім на його речові знаки, як віхи сходження вгору,— маслини, галіфе, портфель, шапку, чоботи, машину, імпортний одяг. Безпосередньо приймали і «моральні закони» світу номенклатури: вчились уміло брехати, знали, як і про що треба писати, щоб бути опублікованими, тощо. Для цього мусили зрікатися себе вчорашнього, справжнього, що й породжувало трагедію роздвоєння душі, а відтак — отруєння її лицемірством, брехнею, вдаваними пристрастями.

В. Дрозд ставить у своїй прозі проблему екології душі, часто занедбаної до такої межі, коли вона вже не здатна самоочиститися. Герої письменника самостійно грають як актори, світ для них — сцена в театрі — низ і верх, чи плантація буряків поблизу рідного села, і життя їхнє — спектакль, де і смерть — лише перевдягнення за кулісами життєвого театру. Власне такою і є концепція життя в прозі В. Дрозда — безконечний спектакль, містерія життя людства, згідно із релігійними уявленнями: невинність, гріхопадіння, праця в поті чола, борсання серед дрібниць, плутанина ідей, бажань і — страшний суд і каяття, і спокута.

За словами Володимира Григоровича, його «завжди цікавило, що сказати, а не як сказати», «стиль, форма — похідне, а головне для нього в літературному творі «не література тура, а душа». Власне, людська душа, стан душі сучасної людини, саме трагедія деформації, роздвоєння душі радянського українця, найчастіше, як сам автор, інтелігента в першому поколінні, хворобливого розщеплення її в умовах хворого суспільства, а також її екологія, порятунок душі і є основним предметом дослідження, головним героєм прози В. Дрозда.

Володимир Григорович — Лауреат премії імені А. Головка, Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, міжнародної премії Фундації Антоновичів (США).

«Білий кінь Шептало» – одне з ранніх оповідань митця, написане в ті роки, коли після епохи жорстокої цензури література як один з видів мистецтва вперше розвивається в умовах практично повної свободи. Знято будь-які обмеження. В основі твору – алегоричні образи, які допомагають зрозуміти, хто є хто.

Завдання

Знати зміст твору і вміти його аналізувати!