6 клас – українська література (13.01.2021)

Тема. Володимир Винниченко. Дитинство письменника. «Федько-халамидник». Художня розповідь про Федька, його життя, стосунки з однолітками

В. Винниченко народився 26 липня 1880 р. у м. Єлисаветграді у селянській родині. Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит переїхав із села до Єлисаветграду й одружився з удовою Євдокією Павленко, народженою Линник. Від першого шлюбу мати Володимира  мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

         Володимир мав надзвичайно чітку пам’ять, рано навчився читати. Можливо, що першим “букварем” були принесені братом Андрієм, робітником друкарні, афіші, з яких Володимир вирізав літери і клеїв на стіну, питаючись у дорослих, що то за буква. Сусідських дітей тримав трохи у терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

         Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом відіб’ється і на сторінках прозових творів Винниченка. Оповіді його матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко (його дружиною), дають підстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир  був схожий на Федька-халамидника з однойменного оповідання, написаного ним десь у тридцятилітньому віці.

         У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Винниченка віддано до Єлисаветградської гімназії. Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли малого українця насмішками. Його українська вимова, бідна одежа викликали ворожість в учнів гімназії. Таке ставлення вперше викликало у малого Винниченка свідомість того, що на світі не всі люди рівні, що світ поділений на бідних і багатих.

 Дійсно, Володимирові було важко у такому середовищі, але це не пригнітило його, а викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок. Протести проти соціальної та національної нерівності заклали основи його революційності на все життя. У старших класах гімназії він взяв участь у революційній організації, у 14 років написав революційну поему «Запорозька Січ», за яку одержав тиждень карцеру, а згодом його виключили з гімназії. Але Володимир не кинув своїх студій, він продовжував готуватися до матури (атестату зрілості) і склав іспит екстерном до Златопільської гімназії.

         У 1901 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась “Студентською громадою”. Вступив до революційної укр. партії (РУП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 р. був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.

Після чергового арешту й ув’язнення із загрозою довічної каторги йому за допомогою товаришів вдалося вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрував. Та на початку Першої світової війни він повернувся до Росії і жив до 1917 р. переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю. Одразу після Лютневої революції переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Став членом ЦР. Згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ. Винниченка постійно переслідували, обмежували в творчості і він просто не зміг витримати цього тиску й емігрував за кордон. За два місяці до еміграції він записав у “Щоденнику”: “ Я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє єдине діло – літературу…”. В еміграції політична кар’єра В. тривала, крім того не забував він і про літературу.

Варто сказати і про особисте життя Володимира Винниченка. Із майбутньою дружиною Розалією Яківною Лівшиць, студенткою медфакультету паризької Сорбонни, молодшою на шість років, Володимир Винниченко познайомився 1911-го, під час першої еміграції. У 1911 р. Володимир Кирилович одружився з Розалією Яківною Лівшиць.

    Перший літературний твір В. Винниченка — оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву  на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори  склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти»,  «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». Оповідання «Федько-халамидник» з’явилося у 1912 р. на сторінках київської газети «Рада».

Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інсититуті літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Помер Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому м. Мужен.

                          “Федько-халамидник”.

Історія написання твору.

Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку».

Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира… Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві Винниченко віддав чимало власних рис…

За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

 

Хто ж такий Федько-халамидник?

Що було його ворогом?

В чому виявляється благородство хлопчика?

Чи завжди зовнішність співпадає з внутрішнім світом людини?

 

На ці та багато інших питань ви зможете дати відповідь, коли прочитаєте твір.

Завдання

Опрацювати біографію письменника (ст. 56) і прочитати твір «Федько-халамидник»